Мене звати Вікторія Прима, і я хочу поділитися з вами своєю історією. Це історія, в якій біль став джерелом сили, а страх — дорогою до любові й нового розуміння життя. 

Мій шлях почався з несподіваного діагнозу — раку, який перевернув моє життя. Але кожен новий виклик, кожна перешкода навчили мене найголовнішого: жити потрібно тут і зараз, попри все. Хвороба не змогла мене зламати, бо я обрала життя, любов і віру в краще. 

Я пройшла через важкі часи, але поруч завжди були Ангели — люди, які допомогли мені знайти свої ключі до зцілення. Однією з таких людей стала Олена Володимирівна Тараріна, яка відкрила для мене світ арт-терапії та творчості, що стало моїм порятунком. 

Я почала малювати, і з кожним мазком пензля я повертала собі силу та віру. Через творчість я знайшла зцілення і сенс. Я була, як гусінь, що сховалася в коконі хвороби, але вірила, що колись стану метеликом — легкою та вільною. 

Сьогодні я знаю: кожен новий день — це шанс. Життя сповнене можливостей, і кожен із нас може зробити вибір на користь світла й радості. Я обрала життя. І ви теж зможете. 

Я вірю, що разом ми зможемо подолати будь-які випробування. Розправимо крила і злетимо назустріч життю. Ви не самі — ми поруч, щоб допомогти вам знайти ваші ключі до зцілення.  

2 серпня 2022 року в клініці мені сказали, що у мене агресивний рак, і у мене всього три тижні… Я повинна встигнути… 

Здавалося, що це не зі мною, мій мозок не сприймав інформацію. Але часу на роздуми не було – потрібно було негайно діяти. 

1 рік і 7 місяців були для мене дуже непростими, усе було по-різному. Я розчаровувалася, сумнівалася, відмовлялася, падала і "вмирала", але водночас вірила, практикувала, приймала, домовлялася сама з собою і виживала.   

Я вижила завдяки тому, що була не сама – мене підтримували й направляли, і я змогла пройти цей непростий період свого життя. 

Я бачила себе здоровою, а не хворою – і ось **я ЗДОРОВА!!!** 

Я святкую життя! 

Я живу з вдячністю за можливості, які маю!  

Це історія про моє життя, про мою правду. 

Перший діагноз онкології був шоком. 

Страх, відмова в це повірити, а потім тверде рішення боротися. Після операції та променевої я повернулася додому до маленького сина. Мені дуже захотілося бачити як він підростає і змінюється, захотілося бути йому опорою і далі.  Я повірила у свої сили і у свою важливість для світу. 12 років прожито з вердиктом: Здорова.

Але хвороба повернулася. Другий діагноз прийшов майже без страху. З'явилися запитання: Чому? Де я помилилася? Як жити далі?

Я обрала жити і боротися без страху, з любов'ю до кожного моменту життя. Обрала не залишатися самій і попросити допомоги. Величезна подяка моєму психологу, моїм новим друзям за неймовірну підтримку. 

Це дає мені сили продовжувати лікування і боротися, навчатися нової професії, бути повноцінною мамою, відчувати радість і вдячність за кожен новий день.

Моя історія хвороби. 

У мене є все для щастя!  

Чудовий ранок 20 січня, я з нетерпінням чекаю зустрічі з дорогою мені людиною.  Я наспівую пісню, беру свій улюблений гель для душу, вода розбризкується по тілу, проводжу рукою і… намацую ущільнення. В одну мить усе стало нечітким, я втратила контроль над собою, страх повністю охопив мене.  

Далі, як у фільмі, сценарій писав хтось інший – я цього не вибирала. Обстеження, очікування результатів, але я відчувала, що це він… Усе життя я підсвідомо боялася раку. У нашій сім'ї це була травматична історія, бо хворіли бабусі. Я зберігала статті про лікування цієї хвороби, і цей страх завжди був зі мною.  

Мій шлях, на який привела мене хвороба, – це щоденний вибір бачити себе здоровою, бути поруч із рідними та близькими, щодня займатися йогою, медитацією, гуляти. Я просто роблю максимум, що можу, без сподівань, але із вдячністю! Іноді це важко, але я роблю це зі сльозами на очах, тому що **Я ОБИРАЮ ЖИТИ!!!**  

Мій ранок починається з: «Привіт, Всесвіте! ДЯКУЮ ЗА ВСЕ!»  Я продовжую лікування! Я вірю і ціную кожен момент у житті!  Я народжуюся кожного дня і дякую тим, хто допоміг мені народитися знову!